Екологія. Людина. Суспільство - бути чи не бути?

Наша конференція рівно на 100 років молодша за свою альма-матер – Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут», втім 20 років – це достатньо солідний вік для наукового заходу, що відбувається винятково завдяки молодіжній ініціативі.

У далекому 1998 році група студентів Київської Політехніки вирішила відродити студентське наукове товариство. Першим заходом, проведеним під егідою НТСА НТУУ «КПІ», стала конференція «Екологія. Людина. Суспільство».

Тоді, як і зараз, організаційний комітет конференції складався винятково із студентів та аспірантів університету, які у стислий термін успішно опановували професії верстальників, редакторів, екскурсоводів та адміністраторів. Їхні зусилля не були марними, адже перша ж конференція зібрала 70 учасників - студентів київських вишів і школярів із Малої академії наук "Дослідник".

Спочатку збірки тез конференції друкувалися на факультеті лінгвістики нашого університету завдяки тодішньому декану ФЛ Юрію Івановичу Височинському та заступнику першого проректора університету Олександру Миколайовичу Тимоніну.

Процес підготовки видання був захопливим. Автори, як правило, подавали тези доповідей на дискетах і приносили їх особисто, бо електронна пошта ще не була широко поширеним явищем. Інколи дискети не читалися, інколи читалися із помилками. Авторів часто доводилося розшукувати за залишеними адресами або у навчальних закладах, оскільки мобільних телефонів тоді теж не було. Потім збірку верстали та друкували на різографі. Аркуші віддрукованої книжки у картонних коробках зносили до зали засідань Адміністративної ради та розкладали на великому квадратному столі. Після цього члени оргкомітету ходили по колу, збираючи із окремих сторінок книгу. Це було схоже на якийсь магічний танок.

Автор цієї статті пригадує, як колись йому довелося відмовитися від травневих канікул задля зшивання пружинами 200 збірок тез по 100 аркушів кожна. Єдина палітурна машинка за один рух могла пробити лише 10-15 аркушів... Такої кількості дивовижних прямокутних конфіті, що, як сніг, вкрили підлогу кімнати 171-А корпусу № 1 я відтоді не бачив ніколи, а м’язи рук натренувалися краще, ніж у тренажерному залі.

З року в рік наші збірки ставали все кращими як за змістом, так і за поліграфічним виконанням. Тепер, на щастя, ми їх друкуємо у типографії. Та я з теплом та ностальгією згадую першу збірку, прошиту звичайним канцелярським степлером.

Всі ці роки тематика конференції охоплювала три найактуальніші сегменти екологічної науки: загальну екологію (біологічний та медичний напрями); техноекологію (екологічно чисті технології та обладнання, екологічний моніторинг); екоменеджмент (питання управління у сфері охорони навколишнього середовища та раціонального використання природних ресурсів, екологічний аудит, екологічна освіта та виховання).

За 20 років у нашій конференції взяло участь близько 3000 осіб, які представляли університети, інститути та наукові установи всіх регіонів України, а також міст близького та далекого зарубіжжя: від Варшави до Владивостоку. В цілому, на нашій конференції були представлені роботи з таких країн: Азербайджан, Білорусь, Болгарія, Вірменія, Грузія, Іран, Казахстан, Латвія, Литва, Молдова, Польща, Росія, США, Угорщина, Чехія, Швеція.

Сьогодні, напередодні ювілею «ЕЛС», я хочу згадати та висловити найщирішу подяку студентам, які у різні роки очолювали її оргкомітет: Ользі Пішук (ІХФ), Олександру Панасюку (ІХФ), Ірині Самарусі (ФБТ), Дар’ї Лук’янченко (ФБТ), Анні Пишняк (ФБТ), Ірині Попаденко (ІХФ), Мальвіні Шинкарчук (ФБТ), а також багатьом іншим студентам та аспірантам нашого університету – наполегливим, завзятим, цілеспрямованим лідерам свого покоління.

Окремо треба згадати фундаторів конференції: професора кафедри Екології та технології рослинних полімерів д.б.н. Софію Стефанівну Ставську, завідувача лабораторією Київського палацу дітей та юнацтва Мілицю Олександрівну Кареву. Вони всі ці роки підтримували нас своєю вірою у наші сили і не давали зупинитися на досягненому.

Хочу подякувати за організацію цікавих та гострих дискусій наших багаторічних ведучих секцій: доцента, доктора Марека Орловського (філія Варшавської Політехніки у м. Плоцьк, Польща) та професора, к.т.н. Володимира Савіних (Ульянівський державний технічний університет, Росія), а також молодих викладачів к.б.н. Олексія Ситника (НТУУ «КПІ») та Ігоря Свікіса (Латвійський університет), які пройшли шлях від учасників конференції до ведучих її секцій.

Для багатьох учасників конференція стала першим кроком у науку. Перегортаючи старі збірки, я із задоволенням констатую, що багато з учасників та членів оргкомітету «ЕЛС» стали науковцями, захистили дисертації, викладають в університетах, досягли успіху у бізнесі, і вже їх учні приносять до нас свої роботи.

Сьогодні питання проведення ХХ конференції залишається під питанням. Окрім традиційних проблем пов'язаних із фінансуванням подібних заходів, напередодні ювілею конференції у нас вперше за 20 років немає студентського оргкомітету. У лютому повинна розпочатись підготовча компанія і я ще надіюсь та сподіваюсь, що молоді керманичі вчасно займуть свої місця на капітанському містку.